За п'єсами Луїджі Піранделло

«МАЙЖЕ ВИСТАВА, МАЙЖЕ ЗА ПІРАНДЕЛЛО, АБО ТАНЕЦЬ СМЕРТІ - РЕАНІМАЦІЯ»

Режисер-постановник - Владислав Троїцький

Мова вистави - російська

Фотогалерея

Це вистава-колаж і ключовим словом до збирання його частин є слово “майже”. Майже Піранделло – тому що вистава зіткана не скільки з новел всесвітньо відомого італійського драматурга і прозаїка Луїджі Піранделло, а з настроєвого відлуння, що йде від численних персонажів його текстів. Hезакінченість та ескізність є принципом її побудови.

Сином хаосу називали Луїджі Піранделло не тільки тому, що він народився на околиці лісу з назвою Кавуз (хаос). Світ його творів - це стан переходу, часто між життям і смертю, свідоцтво кризи свідомості людини ХХ століття. Реальність світу складається в абсурдні комбінації з уламків суб’єктивних переживань людини. Логіка втрачає сенс там, де існує паралельність існування. В цьому химерному світі ілюзій кожен самотній і відчужений у своєму розпачі, де переважно тільки смерть є виміром свободи. За Піранделло тільки граничне горе і страждання спроможні повернути людину до людини, побачити себе в іншому.

Режисер Троїцький, за його словами, з’єднує цей світ розпаду енергетичними потоками містицизму, чорного гумору і жіночого еротизму. А також сподіванням, що Танок смерті як друга назва вистави і потенційна можливість сучасної доби переходу, магією театру трансформується в це невеличке, але всесильне “майже”.

   У чому загадка тої величної чарівності наділеної сонцем і щастям Італії, поза якою неможливе існування персонажів Піранделло? Чи не у світлих звуках пісень ховається її душа? Чи, можливо, у переповненій містикою відстороненості католицької церкви, де Мадонна із сумною ніжністю споглядає цей , власне, дитячий світ? Чи просто в самозабутньому захваті життям і смертю у їхньому неподільному єднанні і легкості буття, коли невловна мить переходу від радості до горя, від любові до сліз, від завзяття і насмішки сіцілійської мелодії до каяття і пристрасної молитви-сповіді?

   Актори випромінюють чарівну дитинну безпосередність, властиву героям Піранделло, а глядачу наче вдається  зазирнути в те життя, яке народжується у них на очах тут і зараз, – вони смішні і зворушливі, наївні та величні, карнавальні і пронизливі.

   «Бо ніщо не існує без своєї протилежності. Той, хто народжується, рано чи пізно помирає. А тінь, наче смерть, іде слідом за кожним». Життя і смерть. Все й ніщо. Але де закінчується одне і починається інше? Світ самотності і мрій, світ болю і світлої надії – світ Піранделло непередбачуваний як саме життя.

Одна дія. 1 година